Вознюк Володимир. Ольга Кобилянська і згуртування українців; Кобилянська Ольга. Лист до українців в Америці.

Вознюк Володимир. Ольга Кобилянська і згуртування українців; Кобилянська Ольга. Лист до українців в Америці. – Львів : Каменяр, 2011. – 30 с. : іл. – Обкладинка м’яка. – (Серія «Акценти»).

Вознюк Володимир. Ольга Кобилянська і згуртування українців; Кобилянська Ольга. Лист до українців в Америці. – Львів : Каменяр, 2011. – 30 с. : іл. – Обкладинка м’яка. – (Серія «Акценти»).

 

Пропоноване видання продовжує серію «Акценти», започатковану в 1993 році. До цього часу в серії опубліковано низку суспільно-значимих, актуальних досліджень, серед яких: «Партачі життя» Олени Теліги, «Методологічні засади сучасних гуманітарних досліджень» Назара Горбача, «Із світу роздумів над реальністю дамоклових мечів над нами…» Петра Шевчука та ін.

Автор видання відкриває перед читачами маловідомі факти з життя талановитої української письменниці, особливу увагу надаючи її глибокоідейній епістолярній спадщині. Так, основа видання – «Лист письменниці Ольги Кобилянської до українців в Америці» – значимий закликом до українців усього світу про національне об’єднання, опанування кращими здобутками й досягненнями інших культур. Проблеми, порушені у ньому, залишаються надзвичайно актуальними і для переважної більшості наших сучасників.

 

Вартість видання 6 грн.
 
Із книжки Володимира Вознюка  «Ольга Кобилянська і згуртування українців» (фрагмент листа Ольги Кобилянської до українців Америки):

 

…Він дивився через хвилю роздумуючими очима на мене, а відтак, склоняючись низько, майже вдвоє, сказав: “Adio, пані. Бувайте здорові. Простіть, що потурбував Вас, але гадав, що може буду посередником, наколи б ся камениця була на продаж. Я шукаю честного заріб­ку”, – закинув, коли я поглянула на него з спокійною повагою. “Адіє…” – і, кланяючись низько, вийшов з комнати, звернений до мене лицем, а плечима до дверей.

Мимоволі погнали мої думки за семітськими “органі­заціями”, відтак за англійськими організаціями, за німецькими, скандинавськими і опинилися над україн­ськими. Надворі носилася все ще заметільниця, ще гнала бідними сніжинами, мов білим пір’єм, на всі сторони. Гай, гай, ви, “організації”, де ви “організації” наші, де сили наші, де єдність наша, скупленнє сил тих проти ворогів, визискувачів наших? Вороги закуповують тяжкими сумами наші організації, постановляють наші жертви, наші тіла, бо сліпота наша вбиває нашу контролю в нас самих, одиниць і мас наших. Ми ще не дозрілі на світовій шахівниці грати. Ми видимо лиш ще себе самих. Ми не вміємо бути з’єднаною силою, бути одною фортецею. Не вміємо на противників нашого істновання національного і розвою культурного, підкреслюю – культурного, спокійно, зорганізовано наступати. Ми пока що ще себе пожираємо, розриваємо на кусні, кидаємося з револьверами на себе обопільно, щоб себе понищити, бо сей – такий, другий – сякий, а той – зовсім ніякий, а що їх то остане і кому третому, як двох б’ється, остане користь, хиба се не байдужне??

Такі думки збудила в мене “організація” і розвелася в гульбі инших гадок, як заметільниця, що немилосердно розкидала сніжин, де вони збиралися мирно спадати і покривати землю, укладатися білим пухом на дерева, дахи мурів, вікна, людей.

Мої пальці в зимній комнаті, пишучи, та не випус­каючи пера з рук, трохи поштивніли і почервоніли. Та нічо. Се не першина. Головне те, що я, думаючи про ріжне поетичне та прозаїчне (декому знане, декому зайве), не сказала те, що мала в гадці сказати на самім початку, іменно про засноване “Товариство Помочи Письмен­никам”десь далеко від нас живучих в старім світі, в Торонті, Америці.

Що я хотіла сказати, дорогі мої браття і сестри за далеким морем? Нічо инше, лише те, щоб Ви, хоч і якими скромними, складками піддержували се бла­городне для нас, Українців, а зокрема таке важне і велике для письменників, далекосягле визшеназване това­риство. Не жалуйте лепти тим працьовникам духа, спомагайте їх в нужді, а через те і в їх праці. Зверніть увагу на те, тепер може лише невидне, але з своєї гуманної ідеї таке велике “Товариство Помочи Письмен­никам”, що може розвинутись в сильну інституцію, збогатівши приступом численних членів. Раз інтелі­гентами, а друге – щирими українськими робітниками, ремісниками ріжних галузей, предприєм­цями, торго­вельниками, будівничими, фахов­цями всякої науки, священичеством і ин. Воно, те, як кажу, тепер ще скромне “Товариство Помочи Письмен­никам”, може розвинутися в такий інститут, що буде в силі видавати власним коштом літературні і наукові твори і не допускати, щоб чужі елєменти видавали (часом навіть і без відома і позволу авторів) і збогачу­валися працями штуки (мистецтва. – В. В.) наших письменників, а ми купували їх від них за великі гроші, – як се діється вже тепер де-не-де в Америці.

Пишучи сих кілька стрічок, я не виходжу з стано­виська лише своєго “я”, яко письменниця, що так і так не довгі вже літа має перед собою і хиба лиш лепту часу буде помочи потребувати, але я говорю про наших кріпших здоровлєм і молодих талантів, де лиш звенить український голос (будь їх менше чи більше), де лиш живе та нещасна пригноблювана народність, де б і не знаходились вони. Я чула, що українська американська інтелігенція не дуже загрілася ідеєю повстання  (створення. – В. В.) “Товариства Помочи Письмен­никам”, то се і заболіло мене як письменницю. В інших культурних краях уважають поетів і письменників як еліту людства, будь вони сильнішого, будь слабшого талану. З їх працею числиться все-таки народність. Вони одинокі кидають лучі світла між наш сірий, приголом­шуваний противниками культури, народ, освітлюють його і репрезентують хоч невеликим, а все-таки якимось процентом українського европеїзму. Я, що не маю вже через свою фізичну безсильність довгого віку перед собою, звертаюсь до Вас, заморські дорогі браття і сестри, інтелігенти, високоповажане духовенство, урядництво, фабричне і нефабричне робітництво, фермерство, піддержуйте те гуманне “Товариство Помочи Письмен­никам”, бо коли воно, як спімнула я вже повизше, пошириться, збогатіє членами, а через те і грошевим фондом, зможе взяти торговлю творів українських працьовників духа, літератури красної і наукової в свою область, а тоді піде і розвій духа, культура скорше вперед. Прихиліть Ваше вухо до мого скромного слова, слова старої робітниці, єднайтеся, дорогі мої, і працюйте в імени дальшого і красшого істновання Святої України і розвою нашого, вже доволі гіркими досвідами годованого, народу. Працюйте, як одна сила, оден муж, самі для свого буття-істновання яко Українці. Глядіть вперед себе, витворюйте нову епоху, організуйтеся. Робіть що велике, гідне. Власними силами збиваймо ґрунт під ногами. Наслідуйте все, що найкрасше і найліпше, що посідають вже народи культурні, чужі, а хоч би і противники наші... Коби воно лише добре, наслідування гідне...

Кланяюся до Вас.

5 лютого 1924.                                                                       Ольга Кобилянська

Додати коментар

     


Захисний код
Оновити

Контакти

Україна, місто Львів,
вулиця Підвальна, 3,
четвертий поверх
(вхід з вулиці Валової 31)
Наша поштова адреса:
79008 м.Львів, вул. Валова, 31


Контактний телефон / факс:
+38 (032) 235-59-49
Всі контактні телефони тут!

Відвідування

Сьогодні15
Вчора219
За тиждень15
За місяць9794
всього відвідувань715566
GoogleFacebookTwitter