![Липа Іван. Тринадцять притч [Текст] / Іван Липа; післяслово Т. Мейзерської. - Львів: Каменяр, 2023. - 69 с.: портр.](/images/Obkladynky/2015/lypa_trynad_prytc.jpg)
Липа Іван. Тринадцять притч [Текст] / Іван Липа; післяслово Т. Мейзерської. - Львів: Каменяр, 2023. - 69 с.: портр.
ISBN 978-966-607-326-3
Серед літературного доробку відомого наприкінці XIX - початку XX століття письменника і громадського діяча, одного із засновників славнозвісного «Братерства тарасівців», прозовий цикл «Тринадцять притч» займає особливе місце. Автор прагнув у ньому дати одночасно правду для цілих поколінь, і правду для сучасного життя. Зародився він із буйного і відважного життя Івана Липи (1865-1923), який ніколи не зраджував ані собі, ані своєму народові, і творився упродовж чверті століття.
Замовити книгу в нашому Магазині
Притчі тарасівця
Ціле своє життя Іван Липа багато працює, як письменник: пише фантастичні новели із своєрідним обличчям, пише повість «Нові хрести», психологічні й військові оповіді.
Пише просто, виразно та одночасно дуже легко. Діти люблять читати його казки (серія «Казок про Волю» і збірка «Тихе слово»).
Уже в тих казках поза їхньою артистичністю є багато дидактичного елементу. Уже там Іван Липа намагається дати те для молодого українця, щоб його на ціле життя зміцнило і вивищило серед інших народів. У своїх казках намагався тарасівець дати українській дитині передовсім етику, дає їй образ людини сильної, відважної і глибоко моральної.
Зрештою і в своїх політичних чинах він завжди пам’ятав про вагу підстав моральности.
Бачучи самохвальство і отаманську розперезаність деяких українських груп у вирішальні для України січень–березень 1919 року, з сумом, як пише літописець, говорив: «Не можна придбати краси, розуму, таланту, коли не родився з ними, але чистоту і чесність сумління придбати можна, й коли ми – політичні діячі – цього не придбаємо, ми загинемо»
(І. Гаврилюк «Незабутній»).
З цієї шляхотної, батьківської туги і неспокою за будучність українців і повстали притчі.
Ці притчі зродилися із буйного, відважного і творчого життя тарасівця. Життя, що в нім він намагався ніколи не зрадити ані собі, ані своєму народові.
Писані ці притчі не одночасно, лишень на протязі чверті століття, і кожна з них зродилася з якогось великого зворушення або великого життєвого конфлікту, проби. Кожна притча є розв’язанням щирим, шляхотним і глибоким якогось важного життєвого питання.
Своїми притчами хоче додати сили до життя, хоче остерігти і попровадити.
Його думка виховника прагне увійти в саме святая святих душі одиниці і там зміцнити її елементи для перемоги в життєвій боротьбі.
Усі тринадцять притч разом дають образ людини сильної, чистої, і мудрої, дають образ Людини. Ставлять перед українськими духовними очима ідеал – великий приклад.
Дають те, що найпотрібніше для підстав української культури.
Бо і що ж є віссю кожної культури, як не свій ідеал людини?
Протягом усіх двох тисяч літ європейського духовного життя змінюються тільки постаті, великі приклади, великі ідеальні постаті Людини.
Віссю виховання і для Платона, і для Сократа було зближування молоді до такої Довершеної Людини.
Спазматичні зусилля Середньовіччя були стремлінням створити Людину – наслідувача Христа.
Іншу ідеальну Людини висуває Ренесанс, іншу і, може, найнижчу з усіх – раціоналізм ХVIII віку.
Навіть у найновішому ідеалістичному русі Європи – расизмі – знаходимо в глибині стремління до якогось вищого типу людства. Творець расизму Г. С. Чемберлен в однім місці своєї книжки «Підстави ХIХ століття» раптом обертається спиною до всіх своїх наукових теорій і, захоплений власним видивом нової Людини. говорить: «Коли б хтось довів, що в минулому не було ніколи історичної, арійської раси, то все ж ми будемо стреміти до того, щоб така раса в майбутньому повстала».
Таким стремлінням до ідеалу Нового Українця сповнені притчі Івана Липи. Вони кличуть кожного до зросту, до творчих зусиль і завзятості, до збагачення української душі. Він, живши гідно і вмерши гідно, навіть по смерти зове нащадків до сталої праці над собою.
Колись спитали Івана Липу, який заповіт зоставив би він прийшлим поколінням? Тарасівець відповів:
– Нехай будуть більші від своїх батьків!
Його притчі кличуть до зросту і творчих зусиль.