29 жовтня 2024 року виповнюється 100-років з дня народження Збіґнєва Герберта (Zbignew HERBERT)  

---

Збіґнєв Герберт
(Zbignew HERBERT)
(пол. Zbigniew Herbert; 29 жовтня 1924, Львів — 28 липня 1998, Варшава)
польський поет, есеїст, драматург. Кавалер Ордену Білого Орла

Збіґнєв Герберт — непідкупний суддя культури.
джерело - Збіґнєв Герберт — непідкупний суддя культури. До 100-річчя від дня народження поета - Biography | Artist | Culture.pl

Збіґнєв Герберт — видатний польський письменник XX сторіччя, з великим доробком, винятковим мистецьким і моральним авторитетом.

Збіґнєв Герберт (Zbignew HERBERT) — поет і есеїст, автор драматичних творів і радіодрам, письменник з великим доробком, винятковим мистецьким і моральним авторитетом, з біографією, трагічно вписаною в історію ХХ століття.

Дещо з життєпису поета

Збіґнєв Герберт (Zbignew HERBERT) народився 29 жовтня 1924 року у Львові, помер 28 липня 1998 року у Варшаві.

Герберт є лауреатом багатьох польських та закордонних літературних премій, а також одним із польських письменників, яких найчастіше перекладають. Як поет Герберт дебютував у 1950 році, але свою першу книгу поезій («Струна світла») опублікував лише в 1956 році.
Протягом багатьох років він був постійним дописувачем часопису «Tygodnik Powszechny», а також публікувався в багатьох інших польських та емігрантських журналах. У грудні 1975 року він був підписантом «Kbcnf 59» проти змін у польській конституції, які мали б зміцнити диктатуру комуністичної партії. У 1981 році він приєднався до редакції нелегального журналу «Zapis», а в 1986 році виїхав до Франції, де жив кілька років. Після повернення до Польщі мешкав у Варшаві до своєї смерті в 1998 році.

Позірна простота віршів

Збіґнєв Герберт (Zbignew HERBERT) отримав багато польських і зарубіжних літературних нагород, у тому числі премію Косьцельського (1963), австрійську премію імені Ніколауса Ленау (1965), премію Гердера (1973), Єрусалимську премію (1990). Він є одним із найбільш перекладених іншими мовами польських письменників.
Ключем до розуміння поезії Герберта є категорії позбавлення спадку, іронії та вірності. Вірші поета є спробою відновити традицію як аксіологічну основу життя особистості. У ліричних притчах образ моральної безплідності й розгубленості сучасної людини протиставляється етичному кодексу героїв середземноморської культури, «захисників нескінченного королівства й міста попелу». Пан Cogito, герой відомого циклу 1974 року та багатьох пізніших віршів, втілює в собі розрив між відчуттям реальності та бажанням слави. Станіслав Бараньчак писав::

З одного боку, він — звичайна людина, читач газет і відвідувач брудних околиць; з іншого боку, "він є відображенням загальної свідомості, але не піддається їй", шукаючи опори в пам’яті про втрачену "спадщину" людства.
Іронія ускладнює позірну простоту й однозначність віршів Герберта, будучи водночас і художньою фігурою, і ставленням до буття. Предметом іронічних викриттів є подоба, яка видає себе за суть речей, подоба істини, яка прагне видаватися істиною, чванлива впевненість у хитрості й силі чи прихильність до фальшивих концепцій, іншими словами — погляд на безальтернативність того, що ми звикли вважати справжнім. Іронія виявляється формою солідарності, оскільки пропонує людині звільнення від панування кліше, допомагає їй зрозуміти світ і жити гідно.

Есеї як воскресіння мрії

Есеїстика Збіґнєва Герберта (Zbignew HERBERT) спочатку видається лише «звітом про подорожі» до місць, де народилася чи процвітала європейська культура. «Варвар у саду» приносить «оповістки» з подорожі до Франції та Італії, а «Натюрморт із вудилом» — до Нідерландів XVII століття, охоплених пристрастю до колекціонування картин. У «Натюрморті...» автора захоплює саме природність функціонування мистецтва в суспільстві, яке породило Рембрандта, Вермеєра та сотню інших більш чи менш талановитих художників. Щоб пояснити цей феномен, недостатньо проаналізувати соціологічні та економічні умови того світу, треба припустити, що мистецтво тоді було частиною вищого — і втраченого! — порядку. Один зі своїх нарисів Герберт закінчив так:

Це ми бідні, дуже бідні. Значна частина сучасного мистецтва виступає на боці хаосу, жестикулює в порожнечі або розповідає про історію власної безплідної душі. Стародавні майстри, без винятку, могли повторювати за Расіном: "ми працюємо, щоб догодити публіці", тобто вони вірили в сенс своєї роботи, можливість порозуміння між людьми. [...] Хвала цій наївності.
 Поет, будучи непідкупним суддею культури, воскрешає в своїх есеях її незбагненну мрію: образ дому без телевізора, в якому господарі та друзі сім’ї мають час одне для одного і бажання спілкуватися, а мова, якою вони розмовляють, об’єднує їх, а не розділяє.

джерело - Збіґнєв Герберт — непідкупний суддя культури. До 100-річчя від дня народження поета - Biography | Artist | Culture.pl

Герберт Збіґнєв.  Поезії [Текст] / Пер. укр. мовою В. В. Дмитрука. - 3-тє вид. - Львів: Каменяр, 2018. - 645 с: іл. - Польськ., укр. мовами.
Замовити книгу в нашому Магазині

Герберт Збіґнєв. Поезії / Пер. укр. мовою В. В. Дмитрука. – Львів: Каменяр, 2007. – 641 с. – Польськ. і укр. мовами.