Іван Франко

Не боюсь я ні бога, ні біса…
(вірш Івана Франка)

Не боюсь я ні бога, ні біса,
Маю серця гіпотеку чисту;
Не боюся я й вовка із ліса,
Хоч не маю стрілецького хисту.
Не боюсь я царів-держилюдів,
Хоч у них є солдати й гармати;
Не боюсь я людських пересудів,
Що потраплять і душу порвати.

Золотий стіл
(переклад Івана Франка)

(старогрецька легенда)

Рибу ловлять рибаки мілетські,
Рибу ловлять на широкім морі;
Що затягнуть невода важкого,
То полов багатий витягають.
Із видців та купців, що стояли
Громадками там на узбережжі,
Хто з цікавості, щоб подивиться,
А хто щоб до влову прикупиться, –
Виступа один вже многолітний,
Нічим серед інших незамітний.
Чемно рибаків поздоровляє,
До них сеє слово промовляє:
«Бог на поміч, рибацька дружино!

Я нелюд! Часто, щоб зглушить…
(вірш Івана Франка)

Я нелюд! Часто, щоб зглушить
У серці люту муку,
Я чистий образ твій убить
Здіймав проступну руку.
Я з вулиці болото брав,
Каміння кременисте
І кидав ним у образ твій,
В лице твоє пречисте.

Ще не пропало
(вірш Івана Франка)

1

Не раз думка гуляє
По ярах, по долинах,
Гриби в лісі збирає,
Зависа на вершинах,
Дише воздухом чистим,
Смерековим бальзамом,
Грає з сонцем огнистим
Над обваленим трамом,
Грає з мушок роями
Над потоком журливим,
П’є жадними устами
З джерела чисту воду
І вдиха прохолоду
Вдохом довгим, тужливим.

Військо тіней
(Воєнна пригода з р. 1167)
(вірш Івана Франка)

Пішов Володар Глібович
На Полоцьк воювати;
Пішов Всеслав Василькович
Із мужами полоцькими
Супроти нього стати.
Володар же, дізнавшися,
Що виступа Всеслав,
Не дав йому зладнатися,
Із силами зібратися
Полкам його не дав.
Зненацька вдаривши на них,
Багато їх побив,
Ще більше у полон побрав,
І села їх палив та драв,
Шкід много їм робив.