Іван КЕРНИЦЬКИЙ
(12 серпня 1913 — 15 лютого 1983)

Іван Степанович Керницький (літературні псевдоніми і криптоніми: Ікер, Гзимс Іван, Папай; народився 12 серпня 1913, за іншими даними 12 чи 30 вересня, в селі Суходіл Бібрського повіту, нині Львівського району Львівської області — помер 15 лютого 1984 у Нью-Йорку, США)  — український письменник, драматург, фейлетоніст, журналіст, гуморист. Член Президії Об'єднання українських письменників «Слово», ініціатор допомогового фонду при Об'єднанні, співробітник пресових видань Тиктора у Львові та на еміграції.

Біографія

Народився у кравецькій сім'ї. Ріс і закінчив 4 класи початкової школи в селі Водники, продовжив навчання у львівській «Рідній школі» імені Бориса Грінченка на вулиці Городоцькій. Директор школи, колишній січовий стрілець Іван Макітра, порадив Іванові писати, адже намалювавши учителів, підписував їх невеличкими новелками. Закінчивши сьомий клас, вступив до торговельної школи у Львові — та через погане здоров'я її залишив: жив у батьків та готував сільських хлопчиків до вступу в гімназію.
У 1930-ті роки належав до модерністського середовища галицької літератури, яке гуртувалося довкола часопису «Назустріч» (редактори: літературний критик Рудницький Михайло, літературознавець і мовознавець Василь Сімович, поет і маляр Святослав Гординський). Серед письменників «демо-лібералів», які відстоювали орієнтацію на західноєвропейські літератури, заперечували застарілі народництво і реалізм, плекали естетизм, були Богдан-Ігор Антонич, Ірина Вільде, Анатоль Курдидик, Ярослав Курдидик, В. Софронів-Левицький, Юрій Косач та ін.
З 1932 друкувався, працював з Іваном Тиктором. Був редактором часопису «Наш прапор» (1933—1939).
Справжнє визнання отримав у 1934 р. з виходом у Львові його збірки новел «Святоіванські вогні».
Відбув військову службу в польському війську і повернувся до редакційної роботи. За німецької окупації працював по редакціях, заробляв на життя виготовленням реклами. У 1943 отримав нагороду Українського видавництва.
По Другій світовій війні виїхав до Австрії, У 1944 р. виїхав до Мюнхена. У 1947 у Західній Німеччині вийшла його книжка гуморесок «Циганськими дорогами».
У 1949 переїхав у Нью-Йорк, США. Був співредактором гумористичного місячника «Лис Микита» разом із карикатуристом Едвардом Козаком. Писав гуморески і статті про долю емігрантів, а для газети «Свобода» — новели й фейлетони (1953—1984).
Творчість та громадська діяльність відомого гумориста зробила його одним із найпопулярніших українських письменників на чужині. Працював по редакціях коректором, брав участь у створенні рекламних буклетів.
Могила у церковно-меморіальному комплексі в Саут-Баунд-Брук США
Помер 15 лютого 1984 р. у м. Нью-Йорку. Похований на православному цвинтарі святого Андрія Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.

(Матеріал взяти зі сторінки вікіпедія — посилання)

Уривок з книги Тараса Шаха — Світ Івана Керницького

ПЕРШІ ОДИНАДЦЯТЬ РОКІВ

28 грудня 2012 р. дванадцята сесія шостого скликання Перемишлянської райради своїм одностайним рішенням оголосила 2013 р. у Перемишлянському районі роком письменника-новеліста, гумориста, громадського діяча Івана Керницького. Підсумовуючи творчий доробок знаного майстра пера, Роман Горак, дослідник життєвого і творчого шляху письменника, лауреат Шевченківської премії, резюмує: «Іван Керницький був наступником В. Стефаника в літературі. Він став одним із найпопулярніших письменників Західної України перед Другою світовою війною. Був лауреатом найпрестижніших літературних премій того часу… при кінці війни змушений був емігрувати… У Радянській Україні його ім’я та твори були заборонені» (К е р н и ц ь к и й І в а н. Король стрільців. – Львів: Апріорі, 2012. – С. 3). У незалежній Україні заново доводиться відкривати українському загалу письменника, який, за твердженням Василя Стефаника, трапляється один на сто.
Перемишлянщина (фактично – історична Бібреччина) має прямий стосунок до життєвого шляху Івана Керницького, бо тут понад сто років тому в селі Суходіл він народився. У  воєму життєписі (оригінал зберігається у фондах архіву ЛНУ ім. І. Франка), І. Керницький подає: «Я вродився 12 вересня 1913 р. в селі Суходолі Бібрецького повіту Львівської області. Родичі мої – селяни». Тут потрібно уточнити стосовно дати народження. Протягом усього свідомого життя Іван Керницький відзначав день народження 12 вересня, однак у нього завжди були певні сумніви щодо цієї дати. Уже на еміграції він писав: «Хоч у всіх метриках, анкетах і т. д. дата мого народження є 12 вересня, то насправді я прийшов на світ на Маковея, то значить, либонь, 16 серпня старого сти лю». Не міг нічого конкретного уточнити з цього приводу й о. М. Бо бівник, теж емігрант, який хрестив новонародженого, будучи на той час парохом церкви Покрови Пресвятої Богородиці в Суходолі.
продовження можна прочитати в книзі Тараса Шаха — Світ Івана Керницького.