Притчі тарасівця
Ціле своє життя Іван Липа багато працює, як пи сьменник:
пише фантастичні новели із своєрідним обличчям, пише повість «Нові хрести», психологічні й військові оповіді.
Пише просто, виразно та одночасно дуже легко. Діти люблять читати його казки (серія «Казок про Волю» і збірка «Тихе слово»).
Уже в тих казках поза їхньою артистичністю є багато дидактичного елементу. Уже там Іван Липа намагається дати те
для молодого українця, щоб його на ціле життя зміцнило і вивищило серед інших народів. У своїх казках намагався тарасівець дати українській дитині передовсім етику, дає їй образ людини сильної, відважної і глибоко моральної.
Зрештою і в своїх політичних чинах він завжди пам’ятав про вагу підстав моральности.
Бачучи самохвальство і отаманську розперезаність деяких українських груп у вирішальні для України січень–березень 1919 року, з сумом, як пише літописець, говорив: «Не
можна придбати краси, розуму, таланту, коли не родився з ними, але чистоту і чесність сумління придбати можна, й
коли ми – політичні діячі – цього не при дбаємо, ми загинемо» (І. Гаврилюк «Незабутній»).
З цієї шляхотної, батьківської туги і неспокою за будучність українців і повстали притчі.
Ці притчі зродилися із буйного, відважного і творчого
життя тарасівця. Життя, що в нім він намагався ніколи не зрадити ані собі, ані своєму народові.
Писані ці притчі не одночасно, лишень на протязі чверті
століття, і кожна з них зродилася з якогось великого зворушення або великого життєвого конфлікту, проби. Кожна прит-
ча є розв’язанням щирим, шля хотним і глибоким якогось важного жит тєвого питання.
Своїми притчами хоче додати сили до життя, хоче остерігти і попровадити.
Його думка виховника прагне увійти в саме святая святих
душі одиниці і там зміцнити її елементи для перемоги в життєвій боротьбі.
Усі тринадцять притч разом дають образ людини сильної,
чистої, і мудрої, дають образ Людини. Ставлять пе ред українськими духовними очима ідеал – великий прик лад.
Дають те, що найпотрібніше для підстав української культури.
Бо і що ж є віссю кожної культури, як не свій ідеал людини?
Протягом усіх двох тисяч літ європейського духовного
життя змінюються тільки постаті, великі приклади, великі ідеальні постаті Людини.
Віссю виховання і для Платона, і для Сократа було зближування молоді до такої Довершеної Людини.
Спазматичні зусилля Середньовіччя були стремлінням
створити Людину – наслідувача Христа.
Іншу ідеальну Людини висуває Ренесанс, іншу і, може,
найнижчу з усіх – раціоналізм ХVIII віку.
Навіть у найновішому ідеалістичному русі Європи – расизмі – знаходимо в глибині стремління до якогось вищого
типу людства. Творець расизму Г. С. Чемберлен в однім місці своєї книжки «Підстави ХIХ століття» раптом обертається
спиною до всіх своїх наукових теорій і, захоплений власним
видивом нової Людини. говорить: «Коли б хтось довів, що в
минулому не було ніколи історичної, арійської раси, то все ж
ми будемо стреміти до того, щоб така раса в майбутньому повстала».
Таким стремлінням до ідеалу Нового Українця сповнені
притчі Івана Липи. Вони кличуть кожного до зросту, до творчих зусиль і завзятості, до збагачення української душі. Він,живши гідно і вмерши гідно, навіть по смерти зове нащадків до сталої праці над собою.
Колись спитали Івана Липу, який заповіт зоставив би він
прийшлим поколінням? Тарасівець відповів:
– Нехай будуть більші від своїх батьків!
Його притчі кличуть до зросту і творчих зусиль.

---

* ** ** *

---

Творчість ІВАНА та Юрія Липи у видавництві "КАМЕНЯР" представлена такими книгами:

 

 

---

https://www.youtube.com/watch?v=nBIi8W0iqtg

#Каменярівські_Зустрічі #Дмитро_Сапіга

---

https://www.youtube.com/watch?v=sURiVb1Wu6M

#Каменярівські_Зустрічі #Дмитро_Сапіга #Юрій_Липа