Восени 1918 року у Кам’янці на Поділлі відкрито перший Український державний університет на чолі з ректором проф. Іваном Огієнком. Туди поступає вчитись восени 1919 року Юрій Липа. Провчився він на юридичному факультеті два семестри, був одночасно й редактором університетського журналу «Нова думка». В той час у Кам’янці разом з урядом УНР перебуває Іван Липа. Згодом батько й син разом з урядом емігрують до Тарнова (Польща). Сім’я Липів – мама Марія Липа, бабуся Анна Липа – залишились в Одесі. Бабуся Анна померла в Одесі в 1921 році, мати – вчителька народної школи, філолог, авторка граматики української мови, що так і не була видана за радянських часів, любляча Юрасева мати Марія Липа, вірна подруга й помічник свого чоловіка, – померла в Одесі від менінгіту в 1935 році, не побачивши більше сина й чоловіка.
Тарнів, невеличке містечко на теренах Польщі, де розмістились табори інтернованих українців – армії та уряду, було пристановищем не лише для сумного вичікування, а й для плідної праці. Будні цього життя описав Юрій Липа у своєму оповіданні «Табор» з тритомника «Нотатник» – збірника повістей та оповідань про українську революцію.
В уряді на еміграції йшла плідна робота. Створюються Рада Республіки, куди ввійшов Іван Липа, а також комітет по виробленню конституції УНР, очолюваний доктором С. Бараном, який теж гаряче береться за працю. Юрій Липа в той час репортер відділу преси й пропаганди уряду УНР. Згодом інтерновані переїздять до табору в Каліші (Польща). На початку березня 1922 року обоє Липів перебираються до Винник під Львовом, де батько починає лікарську працю. Юрій поступає вчитись у Познанський університет на медицину. «Я знав, що ти вибереш медицину, це добре. Медицина дасть тобі не тільки фах, вона дасть тобі цілий світогляд» – так зреагував батько на вибір свого сина.
З приїздом Юрія Липи у Познані пожвавлюється українське життя. Тоді в університетах Європи вчилося багато вояків УНР та січових стрільців, які емігрували з України, окупованої більшовицькими ордами. Юрко Наддніпрянець – так називали тоді тут Юрія Липу – згуртовує навколо себе молоде студентство, засновує братство «Чорноморе», стає одним з його ідейних керівників. Братчики називали себе комілітонами, носили шапки-мазепинки, віталися словами: «Честь, Україна, товариськість!». Своєрідною заповіддю братчикам-корпорантам є вірш Юрія Липи «Комілітонові чорноморцеві»:
Будуй найбільше – душу.
В безсонних ночах архитект узрів,
Вгадав у каменю пропорцію і міць.
Тесали ліс, залізо гнули в вимір
І терпеливо корабель лучили
Майстрі віддавна... Майстром будь і ти.
Будь із людьми, як в морі, їх пізнай
І все, що ліпше, забери для себе.
Ми – всі на хвилях, всі, як кораблі.
Не будь відразу простий. Промовчи.
О, горе тим, що так кладуться м’яко,
Немов медуза мокра на долоні.
продовження в наступній частині