 |
Карпа Олег. Задача № 1, або Про мету в житті Олег Карпа; худож. оформл. Г. Кадюк. – Львів : Каменяр, 2012. – 68 с. : іл.
ISBN 976-966-607-218-9 Молодий автор, який творить і трудиться у Львові, роздумує, відштовхуючись від власного досвіду, над шляхами пошуку свого місця в житті – місця, яке допомагає здобути успіх у праці, творчості, у родинному і дружньому колі. |
Фрагмент книжки:
Для кого ця книжка?
Ця книжка для непосидючих і тих, хто
шукає, для людей, які, почавши пізнавати світ з пелюшок,
із захопленням продовжують відкривати нові грані
життя і в дорослому віці. Для тих, кому можливість
пізнати себе, “покопирсатися” у власній душі потрібна
більше, ніж спокій ситої безтурботності – найвищої
цінності сьогодення.
Насамперед ця книжка для людей, які замислюються
над змістом життя і поділяють думку, що всі ми живемо
на землі не просто так; і кожна людина має своє
покликання, з якого випливають її життєве призна чення
і місія – ціль життя. Адже призначення і місія людини –
це не високі захмарні поняття, а прості речі, які кожен
з нас може осягнути і реалізувати. І якщо цього не
зробити якнайшвидше (найкраще – в дитинстві), то
розірвати зачароване матеріально-побутове коло стане
непросто, хоча й можливо.
Книжка буде цікавою і корисною для тих, хто
шукає себе, пізнає свою сутність; для тих, хто робить
перші кроки у самовизначенні і самореалізації (обирає
майбутню професію, шукає роботу або започатковує
власну справу). Правильність обраного життєвого
вектора, без жодних перебільшень, має визначальний
вплив на всі сфери життя людини і утвердження її як
особистості.
Сподіваюся, що написане знайде відгуки і в тих,
хто, незважаючи на соціальний статус і матеріальний
достаток, не має цілісного відчуття щастя і гармонії,
глибинного задоволення життям, а також і в тих, хто,
досягнувши чергової значимої цілі, відчуває нестачу
чогось надзвичайно важливого, що позбавляє життя
справжнього змістуя масового читача.
Кожну людину від народження наділено унікальним
даром або винятковим талантом. І хоч це не завжди
очевидно, але це факт! Найвища мета життя людини, –
поклавши цей талант в основу своєї життєдіяльності,
ділитися ним з іншими.
Тому найбільше моє прагнення при написанні цієї
книжки – задати імпульс, підштовхнути кожного з
вас до самопізнання і реалізації самого себе в житті як
особистості. Це дуже просто! Потрібне лише бажання
і позитивні емоції. Відшукайте і розкрийте світові
свої таланти та отримайте визнання, глибинну
задоволеність життям!
Спробуйте, – і вам неодмінно пощастить!
Передмова
Ідея написати цю книжку виникла несподівано
– з’явилося бажання розібратись із низкою питань, над якими
рано чи пізно замислюється кожна людина. Цьому бажанню
передували тривалі пошуки власної “серцевини” і усвідомлення
хибності вибраного раніше шляху. Думаю, що в цьому моя
життєва дорога, описана далі в “двох словах”, не є унікальною.
Матеріальне неблагополуччя нашої сім’ї змусило мене
заробляти гроші ще у студентські часи. Навчаючись на
стаціонарі третього курсу інституту, я започаткував власний
бізнес. Наскільки цей бізнес відповідав потребам моєї душі,
замислюватися не доводилось, – були потрібні гроші. До слова,
в інституті я теж опинився “за розрахунком” – вступив на першу-
ліпшу спеціальність, аби не йти до війська.
Минули роки, я закінчив навчання і міг вже більше часу та
уваги приділяти власній справі. Хоча “власною справою” те, чим
я займався, назвати було важко. Так, – просто бізнес, нічого
особистого.
За натурою я максималіст – належу до людей, які вважають,
що якщо щось робиш, то це треба робити не просто добре, а
дуже добре. Саме тому для розвитку фірми я пожертвував
багатьма власними інтересами, вклав душу і серце, віддав
силу-силенну життєвої енергії. Все це давалося мені дуже важко,
але, зціпивши зуби, я “тягнув лямку”, бо вважав, що так треба.
Саме так, а не інакше. Страшно згадати, але у ті часи я цінував
свій бізнес вище, ніж самого себе і власну сім’ю. Одержимий
конкурентною боротьбою і взятими на себе зобов’язаннями
перед працівниками, не замислюючись, раз по раз я приносив
у жертву свої сили, здоров’я і сімейне благополуччя.
Матеріальна віддача, звісно, була, хоч зовсім не така, як
би хотілося. А от морального задоволення – ніякого! Частіше
бувало навпаки – повне спустошення: вранці не хочеться йти на
роботу, а ввечері повертатися додому. Майже щодня траплялися_
_конфлікти з підлеглими, з клієнтами, з ким завгодно… Важкі були
часи. Ще й тепер дивуюсь, як я тоді витримав, не зламався.
Розвинувши фірму до значних розмірів, я зрозумів, що
“в ручному режимі” керувати чималою кількістю працівників
не так вже й просто. Постала необхідність упровадження моделі
управління, де ключовим фактором є побудова системи цілей
для персоналу. При цьому, з точки зору мотивації, управлінці
та й весь персонал повинні абсолютно розділяти цілі компанії
і сприймати їх як особисті, – це необхідна умова успіху. І
раптом у мене серце “тьохнуло”: я, як головний управлінець
і засновник компанії, засумнівався в тому, що мої життєві
цілі повинні беззаперечно збігатися із стратегічними цілями
власної компанії. Тоді ж я не захотів ототожнювати свого життя
з тим бізнесом, який започаткував, так би мовити, випадково –
виключно заради грошей. І добре зробив, що не захотів.
“Тоді” стало початком нової сторінки мого життя. Я почав
“відходити від справ”, передаючи іншим свої повноваження,
а весь вільний час присвятив сім’ї, самопізнанню і побудові
власної, особистої “системи стратегічного управління і поста-
новки цілей” – стратегії особистісного зростання. Але це вже
була моя стратегія і мої цілі. Я і зараз володію цією компанією,
але займаюся не бізнесом як таким, а окремими проектами, які
є для мене цікавими з точки зору користі й задоволення.
Вважаю, що тоді я вчасно “вистрибнув із поїзда”, розірвав
замкнуте коло. Зберіг себе, хоч і трохи пом’ятим, але все ж
таким, яким зробив мене Творець. Багато моїх знайомих і навіть
колишніх друзів у гонитві за грошима настільки спотворили свою
душу і внутрішній світ, що втратили людське обличчя. Саме тоді я
усвідомив, що в сучасному світі таких людей – безліч. Дивлячись
на них, хочеться надати серйозного вигляду обличчю і трагічно
заспівати: ДУШУ Й ТІЛО МИ ПОЛОЖИМ ЗА… От тільки за що –
незрозуміло. За можливість регулярно відвідувати гастроном і
вбиральню?..
Небагато навколо людей, що по-справжньому люблять
те, чим займаються, які обирають собі роботу чи заняття за
покликанням, тобто за покликом серця. Однак їх видно здалеку.
Вони ніби світяться, випромінюють такі джерела енергії, що з
ними не хочеться розставатись.
Власне кажучи, бажання стати схожим на таких людей
привело мене до розуміння і пошуків життєвого призначення, що
врешті-решт вилилось у цю книжку. Сам? її написання спершу
здавалося дуже простим: що ж тут складного – переказати людям
особисті міркування і переконання про те, що в кожного з нас є
власна життєва дорога, віднайти яку не дуже складно, але дуже
важливо.
Проте в процесі написання несподівано виявилося, що
питання пошуку змісту життя настільки широке і об’ємне, що
вичерпно розкрити його, як теорему Піфагора, неможливо. Адже
розуміння покликання або життєвого призначення поступово
поглиблюється, щільно переплітається з такими поняттями, як
вища життєва ціль або місія людини і, зрештою, переходить до
нематеріальних субстанцій, таких як душа, дух, духовність…
Власне кажучи, розуміння таких понять як дух і духовність
завершують усвідомлення змісту людського життя, перетво-
рюють його з набору двовимірних малюнків у щось надзвичайно
цілісне і об’ємне, що заповнює увесь простір, не залишаючи
порожнечі. Таке, яким би мало бути наше життя. Точніше, таке,
яким ми можемо його зробити.
Безліч разів мій розум пробував чітко систематизувати
викладені думки, але не можу похвалитися, що мені це вдавалося.
Врешті вирішив писати так, як пишеться, намагаючись лишень
зберегти загальну логічну послідовність викладу, а там, де
бракувало слів, переходив на почуття. Іноді виникало нестримне
бажання за допомогою ліричних відступів спробувати передати
емоційний стан і політ душі, якими супроводжувалися ті чи інші
важливі усвідомлення. Тому заздалегідь прошу пробачити мені
за можливі незрозумілості й складності, чи ж якісь інші завади
для сприйняття викладеного. Це я несвідомо, не від бажання
здаватися дуже мудрим, зарозумілим; просто пишу, як вмію.
Інакше не вмію…