Випадкові книги
- Деталі
- Перегляди: 269
23 травня в Україні День Героїв — борців за свободу країни,
починаючи від лицарів часів Київської Русі
і до учасників Революції Гідності,
бійців АТО/ООС на Донбасі,
нинішніх захисників України.
починаючи від лицарів часів Київської Русі
і до учасників Революції Гідності,
бійців АТО/ООС на Донбасі,
нинішніх захисників України.
2024 року це свято має особливу цінність,
адже всіх громадян країни можна назвати героями,
які по-своєму протистоять російській окупації.
Всі наші мужні воїни ЗСУ є ГЕРОЯМИ.
- Деталі
- Перегляди: 360
22 травня 1861 року відбулося перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі
1861 відбулось перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева. Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі. З Києва 20 травня 1861 року останки Кобзаря на пароплаві “Кременчук” перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. Влітку 1884 року на Таросовій горі збудували перший народний музей – “Тарасову світлицю”, а на могилі встановили чавунний пам’ятник-хрест за проектом В. Сичугова. У серпні 1925 року було створено Канівський державний музей-заповідник “Могила Т. Г. Шевченка”; бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році.
Тарас Шевченко
Як умру, то поховайте… (Заповіт)
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Детальніше: 22 травня 1861 року відбулося перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі
- Деталі
- Перегляди: 389
Книги про вишиванки, які є в наявності у видавництві "КАМЕНЯР":
Анна Кульчицька. Орнамент трипільської культури і українська вишивка ХХ століття.
ІSВХ 5-7702-1092-3
придбати книгу можна тут
Чумарна Марія. ВИШИВАННЯ ДОЛІ. - Львів: Апріорі, 2009. - 88 с.: іл.
ISBN 978-966-2154-18-4
придбати книгу можна тут
![Липа Юрій. Суворість [Текст]: [вірші]; перевидання за збіркою 1931 р. / Юрій Липа; Післяслово Миколи Крупача. – Львів: Каменяр, 2014. – 79 с. : іл. – (Біб-ка Благод. фонду «Призначення» ім. Юрія Липи. Число 5). ISBN 978-966-607-285-1](/images/Obkladynky/2024/wyshywanky-prykarpatty-00-small.jpg)
Свйонтек Iрина. Покутські вишивки Прикарпаття. Мистецтво геометричного орнаменту і колориту. Перший мистецький альбом. - Львів : Апріорі, 2013. - 260 с.: іл.
ISBN 978-617-629-078-0
придбати книгу можна тут
ISBN 978-617-629-078-0
придбати книгу можна тут
- Деталі
- Перегляди: 375
16 травня 2024 - День вишиванки.
Щорічно, у третій четвер травня, українці святкують День вишиванки. Під час війни вишиванка стала ще одним символом єдності українців між собою. У цей день усі українці йдучи на роботу чи навчання одягають вишиванки. У такий спосіб українці демонструють, що вишиванка – це одяг не лише на свята, адже вишиванка є генетичним кодом українців...
День вишиванки – всеукраїнське свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. В цей день немає обов’язкових заходів окрім одягання вишиванки. Протягом всієї історії заходу з ініціативи студентів, школярів, громадських та культурних діячів проводяться концерти, хода, конкурси, вечорниці, ярмарки. Саме ж свято запрошує кожного свідомого громадянина до абсолютно простого вчинку – просто одягнути вишиванку і в ній піти на роботу чи на навчання. Разом з тим, така дія має глибокий контекст, адже йдеться про вираження своєї національної та громадянської позиції, культурну освіченість та духовну свідомість. Як показує досвід, люди в День вишиванки завжди піднесені та усміхнені, адже у стародавньому одязі закодовано багато символів сили, добробуту, краси та оберегів.
День вишиванки – всеукраїнське свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. В цей день немає обов’язкових заходів окрім одягання вишиванки. Протягом всієї історії заходу з ініціативи студентів, школярів, громадських та культурних діячів проводяться концерти, хода, конкурси, вечорниці, ярмарки. Саме ж свято запрошує кожного свідомого громадянина до абсолютно простого вчинку – просто одягнути вишиванку і в ній піти на роботу чи на навчання. Разом з тим, така дія має глибокий контекст, адже йдеться про вираження своєї національної та громадянської позиції, культурну освіченість та духовну свідомість. Як показує досвід, люди в День вишиванки завжди піднесені та усміхнені, адже у стародавньому одязі закодовано багато символів сили, добробуту, краси та оберегів.
Книги про вишиванки, які є в наявності у видавництві "КАМЕНЯР":
- Деталі
- Перегляди: 350
Видавництво «КАМЕНЯР» вітає своїх прихильників та шанувальників книги,
наших авторів і клієнтів з Міжнародним днем сім'ї.😀😀😀
наших авторів і клієнтів з Міжнародним днем сім'ї.😀😀😀
Уривок з книги Юрія ЛИПИ - “Українська раса”
* * *
Подружжя – обов’язок
Не тільки прохарчування, умовини побуту та виховання обходить державу, – обходить її не менше й подружжя.
Жінок родиться приблизно стільки ж, що й мужчин, – тому кожна жінка має бути одружена. Одруження – це обов’язок жінки супроти власного роду.
Помагає їй у тому в разі потреби держава. Бо не можна толерувати статевого марнотратства ані в жінки, ані в мужчини. Уяснім собі те, що 300 яйцеклітин кожної Українки, як і 1500 еякуляцій кожного Українця, – це такий самий скарб для держави, як, скажімо, енергетичні запаси, або поклади заліза, вугілля чи нафти. До статевого життя підходить держава, як до певної правди статей, згідно з традицією культури.
Взагалі, статеве життя обходить державу ще й тому, що, ставлячи на перше місце подружжя, бере вона під стислий контроль ціле позаподружнє життя та спеціальні, споріднені з тим життям розривки, які можуть шкодити подружжю.
- Деталі
- Перегляди: 425
14 травня — День народження Стефаника Василя Семеновича
Український письменник,
майстер експресіоністичної новели,
громадський діяч, політик.
Посол (депутат) Австрійського парламенту від Королівства Галичини та Володимирії.
Зять священника УГКЦ, посла Галицького сейму Кирила Гаморака.
Український письменник,
майстер експресіоністичної новели,
громадський діяч, політик.
Посол (депутат) Австрійського парламенту від Королівства Галичини та Володимирії.
Зять священника УГКЦ, посла Галицького сейму Кирила Гаморака.
Василь Семенович Стефаник
(14 травня 1871, Русів (нині Івано-Франківської області) — 7 грудня 1936 )
Біографія - Василя Стефаника
(14 травня 1871, Русів (нині Івано-Франківської області) — 7 грудня 1936 )
Біографія - Василя Стефаника
Василь Семенович Стефаник (14 травня 1871, Русів (нині Івано-Франківської області) — 7 грудня 1936) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик. Посол (депутат) Австрійського парламенту від Королівства Галичини та Володимирії. Зять священника УГКЦ, посла Галицького сейму Кирила Гаморака.
Дитинство
Народився 14 травня 1871 року в селі Русів, Снятинського району, Івано-Франківської області, в сім'ї заможного селянина Семена Стефаника. Батько отримав у спадок 18 морґів поля, на початку XX ст. мав уже 180. Змалку був дуже відданий матері, цю любов проніс через усе життя. Батько був працьовитим, але мав непростий, інколи авторитарний характер. На освіту сина грошей не шкодував, але долю спланував сам, не зважаючи на його думку. Дитячі роки пройшли в атмосфері прадавніх традицій і звичаїв Покуття, тоді ж пізнав таємничий світ народних пісень, казок, легенд, переказів, познайомився з селянським побутом. Змалечку пас овець, їздив з батьком у поле. Мав двох рідних братів (Володимира і Юрія) та двох сестер. Від матері та старшої сестри Марії навчився співати.
- Деталі
- Перегляди: 321
13 травня — День народження Панаса Мирного (Рудченко Панас Якович)
Український прозаїк і драматург реалістичного напрямку, громадський діяч.
Український прозаїк і драматург реалістичного напрямку, громадський діяч.
Панас Мирний (Панас Я́кович Рудченко)
(1 (13) травня 1849, Миргород, — 28 січня 1920, Полтава)
Біографія - Панаса Мирного (Панас Я́кович Ру́дченко)
(1 (13) травня 1849, Миргород, — 28 січня 1920, Полтава)
Біографія - Панаса Мирного (Панас Я́кович Ру́дченко)
Дитинство
Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 року в сім'ї бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. Його батько походив з родини простого козака, який брав участь у війні з Наполеоном 1812 року, зумів дослужитися до чину прапорщика, а повернувшись на Полтавщину, придбав невеликий маєток у селі Білики Миргородського повіту. Мати, Тетяна Іванівна Гординська, — донька місцевого колезького реєстратора. Свій рід вона виводила від захожого грека, який брав участь у Семирічній війні (1756—1763). За словами самого Панаса Мирного, цей чоловік, «що й прозвавсь Грековим, мав штабс-капітанського чина і за свою службу був нагороджений землею і кріпаками».
Панас був третьою дитиною в сім'ї. Як згадувала ровесниця Панаса Мирного Олена Пчілка: «Обставини хатнього життя в сім'ї Рудченків, як і в нашій, були суто українські. Я не пригадую, щоб мати Панасова, Тетяна Іванівна, говорила до дітей інакше, як по-українському, не через яку-небудь ідейну тенденцію, а просто через те, що і в панських повітових сім'ях, не дуже багатих, жилося простенько, можна сказати, серед народної течії української. Отже, діти виростали в близькім товаристві слуг, на лоні простого українського життя. Тим-то українське слово, українська пісня, українські звичаї оточали й П. Рудченка змалку. Часто заходили і в їх господу кобзарі, лірники; вони грали дітям „Чечітку“, „Щиглика“, а всім — пісень поважніших».
Малий Панас відзначався тихою, миролюбною і замкнутою вдачею. Його старша сестра Олександра згадувала, що він любив самотність, був «дуже мирний, колотнечі не терпів: одразу ж тікав геть». Таким самим запам'ятала його й Олена Пчілка вже на ту пору, як їхні родини мешкали в Гадячі: «Малий Панас… пригадується мені яко хлопчик дуже тихої, лагідної вдачі; в дитячому товаристві… держався більше осторонь; сяде, було, собі над горою і дивиться на той широкий краєвид, що одкривався йому з гори».