Мандрищук Руслана. Я темряву зітханнями порушу : вірші. – Львів : Каменяр, 2011. – 76 с. : іл. – Обкладинка м’яка. Пропонована читачам збірка – стоголосе відлуння напрочуд ніжного внутрішнього світу авторки, безкрайнього космосу її душі. Сторінки книжки поетеса вміло засіяла добірними перлинами: вірою в Господа і людей, надією на кращу долю, чуттєвою материнською любов’ю. |
Із збірки Руслани Мандрищук «Я темряву зітханнями порушу»:
Усім, хто дивиться і бачить
Vanitas vanitatum et omnia vanitas –суєта суєт, і все суєта (лат.).
Прожито день сьогодні знову,
Як інші всі буденні дні,
Закінчено пусту розмову,
Затихло море біготні.
Усі брудні і дикі речі, –
Для чого ці пусті слова?
І знов готуєшся до втечі,
А кожен день – тюрма нова.
Втекти б від хижих диких звірів,
Втекти б від себе і людей,
Від всіх бездарних бузувірів,
Від їх тупих, нудних ідей.
Еклезіаст сказав не марно:
«Життя – то суєта суєт».
Усе іде кудись захмарно,
А смерть готує пірует…
А ми живем, хоча і знаєм,
Що все – марнота із марнот,
І кожен день на щось міняєм,
Дотримуючись всіх «чеснот».
Себе скуєш, потопчеш волю,
І ґратулюєш на сарказм,
Ти думаєш про щастя й долю,
Та все це ницість і маразм.
І, ніби, ти живеш, радієш,
Та це лиш видимість пуста.
І розум маєш, та не вмієш
Побачить скарб… лиш глупота.
Усе пусте… усе даремне…
Для чого жити, існувати
І будувати царство темне,
Себе топтати й катувати?
Над тіло все ж душа важніше, –
Її б одіти в чистоту,
Вдихнуть любові чимскоріше
І поселити доброту.
Якщо вже ти живеш на світі,
Не бійсь любити і страждати.
Якщо вже ти живеш на світі,
Умій себе комусь віддати.
25 червня 2004 р.