 |
Карелін Олег. Прапори над Україною. – Львів: Каменяр, 2011. – 35 с.: іл. – Обкладинка м’яка. У публіцистичній брошурі, написаній головою Комітету захисту національних символів України, відтворюються хвилюючі для кожного українця події – підняття перших синьо-жовтих прапорів над Львівською Ратушею, перед входом до Київської міськради, відтак – над будинком Верховної ради України. Матеріал брошури проілюстровано світлинами, які відображають тогочасні історичні реалії. |
… Весна буремного 1990 року. В результаті всенародних виборів у Львові до влади прийшли демократичні вкраїнські сили. Тоді одним із головним питань була заміна державних символів колишнього СРСР на символи незалежної держави – України. Український синьо-жовтий прапор уже більше року гордо майорів на «острові Свободи» — славнозвісній львівській «клумбі», однак він тоді ще не мав державного статусу і його називали національним. Перша спроба підняти над древнім містом український синьо-жовтий прапор здійснена 22 січня 1990 року, коли львів’яни повернулись із святкування Дня Злуки у Києві. Але тодішній львівський міський голова Богдан Дмитрович Котик вагався і говорив нам: просіть що завгодно, але не підняття прапора. Отже, тоді довелося відкласти історичну для Львова подію.
Напередодні ситуація в місті була дуже напруженою… У четвер, 29 березня, в центрі Львова зірвали синьо-жовтий прапор, погнули щоглу флагштока. Тому в порядку денному першої сесії Львівської міської Ради демократичного скликання питання про прапор стояло першим. Юридичне обґрунтування проекту ухвали про підняття прапора над Львовом підготував зі своїми юристами світлої пам’яті перший львівський демократичний міський голова Богдан Котик. У львівському Комітеті захисту національних символів України (КЗНСУ) виготовили великий синьо-жовтий прапор (розміром 3х6 метрів). Дорогий і міцний імпортний шовк синього і жовтого кольорів закупили у Львові в магазині «Тканини», що на вулиці Городоцькій, навпроти сумнозвісної тюрми «Бригідки». Українське знамено врочисто освятив Львівський архиєпископ Володимир (Стернюк). Тоді містоблюститель глави УГКЦ проживав не в митрополичих палатах на Святоюрській горі, а в маленькій квартирі на колишній вулиці Чкалова під номером 30.