Великі роковини
(поема Івана Франка)

Пролог, говорений перед ювілейною виставою «Наталки Полтавки» в пам’ять столітніх відродин української народності
Сцена зовсім темна, далеко видно зарево великої пожежі, на переді сцени направо могила.

Козак-невмирака

Старезний дід, з бандурою, сидить на могилі. Зразу в темноті тільки слабо рисується його силует, він вдивляється в пожежу й декламує глухо, іронічно:

Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак!
На лихо вдався він проворний,
Завзятіший од всіх бурлак,
Та греки, як спаливши Трою,
Зробили з неї скирту гною,
Він, взявши торбу, тягу дав,
Набравши деяких троянців,
Осмалених, як гиря, ланців,
П’ятами з Трої накивав.

Золотий стіл
(переклад Івана Франка)

(старогрецька легенда)

Рибу ловлять рибаки мілетські,
Рибу ловлять на широкім морі;
Що затягнуть невода важкого,
То полов багатий витягають.
Із видців та купців, що стояли
Громадками там на узбережжі,
Хто з цікавості, щоб подивиться,
А хто щоб до влову прикупиться, –
Виступа один вже многолітний,
Нічим серед інших незамітний.
Чемно рибаків поздоровляє,
До них сеє слово промовляє:
«Бог на поміч, рибацька дружино!

Я нелюд! Часто, щоб зглушить…
(вірш Івана Франка)

Я нелюд! Часто, щоб зглушить
У серці люту муку,
Я чистий образ твій убить
Здіймав проступну руку.
Я з вулиці болото брав,
Каміння кременисте
І кидав ним у образ твій,
В лице твоє пречисте.

Ще не пропало
(вірш Івана Франка)

1

Не раз думка гуляє
По ярах, по долинах,
Гриби в лісі збирає,
Зависа на вершинах,
Дише воздухом чистим,
Смерековим бальзамом,
Грає з сонцем огнистим
Над обваленим трамом,
Грає з мушок роями
Над потоком журливим,
П’є жадними устами
З джерела чисту воду
І вдиха прохолоду
Вдохом довгим, тужливим.

Військо тіней
(Воєнна пригода з р. 1167)
(вірш Івана Франка)

Пішов Володар Глібович
На Полоцьк воювати;
Пішов Всеслав Василькович
Із мужами полоцькими
Супроти нього стати.
Володар же, дізнавшися,
Що виступа Всеслав,
Не дав йому зладнатися,
Із силами зібратися
Полкам його не дав.
Зненацька вдаривши на них,
Багато їх побив,
Ще більше у полон побрав,
І села їх палив та драв,
Шкід много їм робив.

Наймит
(вірш Івана Франка)
В устах тужливий спів, в руках чепіги плуга –
Так бачу я його;
Нестаток, і тяжка робота, і натуга
Зорали зморшками чоло.
Душею він дитя, хоч голову схилив,
Немов дідусь слабий,
Бо від колиски він в недолі пережив
І в труді вік цілий.
Де плуг його пройде, залізо де розриє
Землі плідної пласт,
Там незабаром лан хвилясте жито вкриє,
Свій плід землиця дасть.

Каменярі
(вірш Івана Франка)
Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина
І я, прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.
У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.
У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод.

Беркут
(вірш Івана Франка)
З укритого гнізда в скалистій десь щілині
З тяжким він розмахом рвонувсь під хмари сині –
З таємних мов джерел гнівлива думка рветься,
Облетить світ, і аж о неба звід опреться,
І б’є важким крилом, де лиш сягнути зможе,
І зве: «Де правда та? Де ти, великий боже?