"Каменярівські зустрічі №49" 
на нашому youtube каналі 
В цьому випуску ми починаємо нову розповідь про одного звитяжця української історії,
української філософії, українського мислення, української громадської діяльності,
красного письменства зрештою розповідь про людину,
яка вісімдесят років тому лихою кагебісткою рукою була відправлена на той світ у вічність це Юрій ЛИПА.
Цим відео ми започатковуємо проект Юрій ЛИПА - 80 РОКІВ ПАМ'ЯТІ ЧИ ... БЕЗПАМ’ЯТСТВА?..


https://www.youtube.com/watch?v=lHXoOo6cepE

#Каменярівські_Зустрічі #Дмитро_Сапіга #Видавництво_Каменяр


«Каменярівські зустрічі» — директор видавництва «КАМЕНЯР» Дмитро Сапіга та наші гості розповідають про наші каменярівські книги, книговидання та інші наші новинки. Каменярівські зустрічі — це чудовий спосіб обмінюватися ідеями, знайомитися з творчістю авторів та насолоджуватися літературою на нашому youtube каналі https://www.youtube.com/@kamenyar
Підтримка видавництва "КАМЕНЯР" на книговидання — https://www.kamenyar.com.ua/donate.html 

УКРАЇНСЬКА АФОРИСТИКА
Юрій ЛИПА

Щоб мати авторитет – треба мати силу!

Українські герої – це висловники туги і праці багатьох поколінь.

Будь приготовлений до власної історії!

Найвищий вислів влади – це отаман, коли ж він є й господарем душ, – це батько.

Сьогодні ми починаємо нову розповідь
про одного звитяжця української історії,
української філософії,
українського мислення,
української громадської діяльності,
красного письменства,
зрештою розповідь про людину, яка вісімдесят років тому
лихою кагебісткою рукою була відправлена на той світ у вічність
це Юрій ЛИПА.

В цьому розділі ми будемо публікувати
уривки з творів Юрія ЛИПИ

Збіґнєв Герберт
(пол. Zbigniew Herbert; 29 жовтня 1924, Львів — 28 липня 1998, Варшава)
польський поет, есеїст, драматург. Кавалер Ордену Білого Орла.
Життєпис

Родина Гербертів — імовірно, англійського походження; прибула до Галичини з Відня. Батько поета за лінією матері (Марії з Балабанів) мав вірменське походження (З. Герберт згадав її у статті «Вірменська бабуся»). Був охрещений у костелі Святого Антонія.
Навчався у VIII львівській гімназії імені Короля Казимира Великого (у радянські часи — львівська середня школа № 14, нині — корпус УКУ).

Леся Українка (справжнє ім'я — Лариса Петрівна Косач, у шлюбі Косач-Квітка; 13 (25) лютого 1871, Новоград-Волинський, Волинська губернія, Російська імперія — 19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі, Тифліська губернія, Російська імперія (нині Грузія)) — українська письменниця, перекладачка та культурна діячка, співзасновниця літературного гуртка «Плеяда» та групи Українська соціал-демократія. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

Писала в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики, розвинула жанр драматичної поеми в українській літературі. Працювала в галузі фольклористики (наспівала 220 народних мелодій) і активно долучалася до процесів українського жіночого руху та національного відродження.
Серед мистецької спадщини — збірки поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поеми «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драми-поеми «Кассандра» (1901—1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Бояриня» (1913).

 Походження


Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — дворянка за походженням, поетеса й дитяча письменниця під псевдонімом Олена Пчілка, була активісткою українського жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Олена Пчілка займалася всебічною освітою, підтримкою творчості та лікуванням Лариси Косач (приватні педагоги, публікації, подорожі), і виховувала доньку сильною людиною без надмірного виявлення почуттів. Слід цієї «paidei» можна знайти в кожному творі «поодинокого мужчини».
Батько, Петро Антонович Косач — дворянин, високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис, дійсний статський радник, повітовий маршалок.
Дядько — Михайло Драгоманов, учений, громадський діяч, перед вимушеною еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював з Франком. Формував характер племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла, допомагав як літературний критик і фольклорист.
Мала старшого брата Михайла та молодших — Ольгу, Оксану, Миколу та Ізидору Косачів.
Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському (1871 — весна 1879), Луцьку (весна 1879 — травень 1882), у селі Колодяжне (з травня 1882), що під Ковелем. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти; влаштовували вечори і домашні концерти. Лариса Косач мала винятково сприятливі обставини для шліфування вродженого мистецького хисту.

Інформаційний вісник "Книжкова полиця" видавництва "КАМЕНЯР"

№01 від 19 грудня 2019

Книжкова полиця №01-01
Книжкова полиця №01-02
Книжкова полиця №01-03
Книжкова полиця №01-04
Книжкова полиця №01-05
Книжкова полиця №01-06
Книжкова полиця №01-07
Книжкова полиця №01-08
Книжкова полиця №01-09
Книжкова полиця №01-10
Книжкова полиця №01-11
Книжкова полиця №01-12

Інформаційний вісник "Книжкова полиця" видавництва "КАМЕНЯР"

№02 від 20 березня 2020

visnyk02 0001
visnyk02 0002
visnyk02 0003
visnyk02 0004
visnyk02 0005
visnyk02 0006
visnyk02 0007
visnyk02 0008
visnyk02 0009
visnyk02 0010
visnyk02 0011
visnyk02 0012